Кажан у храмі

Про книгу:

Українець за походженням і один із найвидатніших польських художників ХХ століття, абстракціоніст і майстер конкретики, світоглядний традиціоналіст і мистецький революціонер, іконописець і автор сотень ню, глибокий релігійний мислитель і садо-мазохістичний фантазер, сором’язливий професор Академії і скандальний алкоголік – усе це Юрій Новосільський (Jerzy Nowosielski), розіп’ятий між любов’ю небесною і любов’ю земною «кажан у храмі», чиє сповнене пригод і потрясінь життя Кристина Черні відтворює у цій дуже відвертій і водночас дуже тактовній книжці.
«Як сьогодні пам’ятаю певний пополудень, коли після однієї з розмов із Яхімовичем я перейшов до другої кімнати, і тоді всі мої попередні враження від оглядання картин Ван Ґоґа й Утрілло ожили в мені в якийсь цілісний, неповторний спосіб. Це було щось, що неможливо описати. Мені просто відкрилися очі на мистецтво. Це так, неначе я, не навчаючись, раптом почав вільно говорити якоюсь невідомою мені мовою, або, не вміючи плавати, кинутий на глибоку воду, поплив. (…) Я побачив картини і захотів стати художником».
Юрій Новосільський
 «Живопис Новосільського – це живопис, розіп’ятий на раменах любові «небесної» і любові «земної». Роздертий між цих двох любовей, художник часом нагадує ангела, а часом кажана, завислого у підземеллях покинутого храму. Новосільський – розірваний, але не на поверхні полотна, дошки чи стіни, а в підсвідомості, поза рамками картини».
Тадеуш Ружевич
 «Новосільський – це, мабуть, єдина абсолютно вільна людина, яку я знаю. І то незважаючи на залежність, яка тримає його на прив’язі… Окрім цього, він справді нічого не потребує. Він ніколи не мав схильності чимось володіти, відпадають усі звичні для нас обставини: діти, авто, дім... Для нього все це не мало жодного значення… Вся його життєва філософія, спосіб життя і спосіб малювання випливає з його неймовірної свободи. Він ніколи не ганявся за модою, хоча мода часом сприяла його живопису. Він навіть ніколи не був прив’язаний до якогось етапу чи тематики свого живопису. Того ж самого дня він міг малювати вранці ікону, а пополудні ню. Це також свідчення свободи».
Анджей Стармах